Коли жінки випадають з ринку праці: причини, наслідки та що з цим робити?

В Україні сьогодні 1,34 млн жінок віком 15-34 років не навчаються, не працюють і не підвищують кваліфікацію.

Це не пауза, не період пошуку себе і не завжди свідомий вибір. Це – складний вузол із соціальних проблем, економічних обмежень і рішень, які часто приймаються не з позиції можливостей, а з позиції відсутності альтернатив. 

Чому жінки випадають із ринку праці: поєднання сценаріїв і обмежень

Випадіння з ринку праці рідко має одну причину. Найчастіше це накладання кількох факторів, які підсилюють один одного.

Починається все з соціальних сценаріїв, які досі впливають на вибір. Частина жінок ще під час навчання орієнтується не на кар’єру, а на шлюб як основну стратегію стабільності. За цим стоїть знайома логіка: чоловік забезпечує, жінка – підтримує. Але в сучасних економічних умовах ця модель рідко працює так, як очікується.

Інший фактор – тіньова зайнятість і недовіра до системи. Багато жінок працюють неофіційно: не до кінця розуміють податкові механізми, не бачать для себе цінності в «білій» зайнятості або просто уникають взаємодії з державою. Формально вони поза ринком, але фактично – без жодних соціальних гарантій.

Третій – обмежене поле вибору. Навіть коли ринок відкриває нові можливості (наприклад, у логістиці, виробництві, будівництві), жінки часто їх не розглядають. Не через відсутність здібностей, а через внутрішнє відчуття: «це не жіноча справа» або «я не впораюся».

Водночас важливо розуміти: цей процес виглядає по-різному залежно від контексту. У малих громадах ключовим бар’єром працевлаштування стають обмежена кількість робочих місць і слабка соціальна інфраструктура. У великих містах можливостей більше, але доступ до них обмежують ті самі фактори – графіки, нестабільна робота дитсадків, догляд за родиною тощо. Окрема ситуація – у внутрішньо переміщених жінок: вони часто втрачають не лише роботу, а й релевантність своєї професії на новому місці, адже їхня кваліфікація не відповідає наявним потребам громади.

Попри різні обставини, простежується спільна закономірність: ті, хто рано розпочинає самостійно працювати, значно рідше випадають із системи. Перший досвід формує не лише навички, а й відчуття економічної включеності.

Догляд як невидима зайнятість

Найбільша причина, чому жінки не працюють, – це не відсутність бажання чи вакансій, а наявність іншої неоплачуваної роботи.

Догляд за дітьми, старшими родичами, ведення побуту – усе це в Україні досі лежить переважно на жінках. І проблема тут не лише в культурі, а й у відсутності інфраструктури, яка могла б цю відповідальність розділити.

Реальність виглядає так:

• 49% жінок зауважують, що дитсадки працюють із перебоями або зачинені;
• 20% жінок змушені через це відмовитися від роботи;
• 60% батьків забирають дітей до 17:00, що робить повний робочий день практично неможливим.

До цього додається ще один виклик – догляд за літніми або хворими родичами. Послуги доглядальниці часто вартують ще однієї повноцінної зарплати. У цій ситуації рішення «тимчасово не працювати» стає економічно логічним, але часто затягується на роки.

Внутрішні бар’єри і їхні економічні наслідки

Окрім зовнішніх обмежень, існують і внутрішні бар’єри – менш очевидні, але не менш впливові.

Жінки частіше сумніваються у своїй відповідності вакансіям, рідше відгукуються, якщо не відповідають усім вимогам, і частіше занижують зарплатні очікування – у середньому на 22% порівняно з чоловіками.

Це поєднується з гендерним дисбалансом освіти. Попри формальну рівність доступу до навчальних закладів і різних напрямків, чоловіки домінують на інженерних, машинобудівних, транспортних і агрономічних спеціальностях, де їх частка перевищує 70%. Натомість жінки становлять більшість студентства в педагогічних, медичних, мистецьких та гуманітарних галузях.

На перший погляд, це виглядає як питання вибору. Але насправді саме тут закладається різниця в доходах, кар’єрних можливостях і фінансовій стабільності в майбутньому.

Далі цей розрив лише посилюється. Перерви в кар’єрі, неофіційна зайнятість або часткова зайнятість, до яких жінки вдаються частіше, мають кумулятивний ефект. Саме тому наслідки «паузи» виходять далеко за межі тимчасової відсутності роботи. Вони впливають на всю фінансову траєкторію:

• відсутність пенсійних внесків;
• відсутність соціального захисту;
• нижчі доходи протягом життя.

У країнах ЄС жінки вже зараз отримують пенсії в середньому на 24,5% менші за чоловіків. В Україні ці ризики потенційно ще вищі.

До цього додається гендерний розрив в оплаті праці: у 2023 році він становив 18,6%. Фактично це означає, що жінкам потрібно працювати приблизно на 6,5 років довше, щоб заробити стільки ж, скільки чоловіки.

У підсумку це виглядає так: менше можливостей на старті, більше обережності в рішеннях та, як результат, системно нижчі доходи.

Що може змінити ситуацію та що справді працює

Попри масштаб проблеми, ринок праці вже починає адаптуватися. І робить це не лише з міркувань рівності, а й через банальний дефіцит кадрів.

За даними GRC, 57% українських компаній уже наймали жінок на посади, які раніше обіймали чоловіки, ще 9% – планують це найближчим часом.

Це важливий зсув: жінки поступово заходять у нові ролі, а структура зайнятості змінюється. Але цей процес поки що реактивний – він не прибирає бар’єри, які змушують жінок взагалі випадати з ринку.

Тому точкові рішення не працюють довгостроково. Працює лише системний підхід, коли зміни відбуваються одночасно на кількох рівнях.

З боку держави – це про базову інфраструктуру:

• стабільна робота дитячих садків і шкіл;
• розвиток системи догляду за літніми людьми;
• прості й зрозумілі умови легальної зайнятості.

З боку бізнесу – це про переосмислення формату роботи:

• гнучкі графіки та часткова зайнятість;
• можливість поєднувати роботу і догляд;
• навчання з нуля та оплачувані стажування;
• додаткові рішення – від корпоративних садочків до співфінансування догляду за дітьми.

Фактично це означає одне: компаніям доведеться адаптуватися під реальність, у якій кандидатки мають паралельні обов’язки.

З боку освіти та суспільства – це про зміну уявлень:

• розширення горизонту професій, які жінки вважають «своїми»;
• видимість жіночих рольових моделей;
• ранній доступ до практичного досвіду ще під час навчання.

Фактично, ми стоїмо перед вибором: продовжувати жити в ілюзії «традиційного розподілу ролей», яка виснажує економіку й обкрадає майбутнє мільйонів жінок, або визнати, що людський капітал – це найцінніше, що в нас залишилося.

Висновок

Адаптація ринку праці сьогодні – це питання виживання. Коли компанія створює умови для матері з малою дитиною або інвестує в перекваліфікацію жінки з іншої галузі, вона не просто закриває вакансію – вона будує систему, стійку до криз.

Авторські статті та коментарі до них показують виключно експертизу та думку їх авторів. Редакція HURMA може не поділяти погляди авторів.